Краща розповідь конкурсу" Моя улюблена фотокнига"

Вже 30 літ на цій землі немає моєї бабусі... Моя старша донька ще встигла побачити цю дивовижну жінку, до сьогодні пам'ятаю як донька ніжно підтримувала її голівку, коли ми напували бабусю водичкою, в останні дні її життя... Але мій онук ніколи не побачить мою бабцю, не почує її дивовижних пісень, їх стежки-доріжки ніколи не перетнуться... Так я думала до тих пір, поки до моїх рук не потрапила ця чудо фотокнига, яку по крупиночкам багато років збирала моя донечка... О, як я вдячна долі, що дала можливість мені в 60 років бути дитиною, зігрітою любов'ю мами, яка пролила стільки світла на життя далеких предків нашого роду... Трепетно відкрила я цю книгу і вже не могла відірватися до останнього її рядка. Були сльози, радість, сум і туга за далекими стежками, по яких ходили мої дорогі близькі люди, які пішли в небуття, залишивши по собі маленькі сторіночки нашого великого роду. Гортаю і радію, що мій онук Андрійко, названих в честь його славного, героїчного прапрадідуся Андрія Сагайдачного, не загубить свого коріння, а колись повідає про своїх пращурів своїм онукам, дякуючи цій фотокнизі "Рости, моє деревце, з міцного коріння". Говорун Тетяна